Сім святих мучеників Маккавеїв: Авім, Антонін, Гурій, Єлеазар, Евсевон, Адим та Маркел, мати їхня Соломонія та їхній учитель Єлеазар постраждали у 166-му році до Різдва Христового від нечестивого сирійського царя Антіоха Епіфана. Прихильний еллінському  культу, Антіох Епіфан ввів в Єрусалимі та всій Юдеї язичницькі звичаї. Він осквернив Храм Господній, поставивши в ньому статую Зевса Олімпійського, до поклоніння якому примушував юдеїв. Багато з них відпало від Істинного Бога. Але були й такі, які глибоко сумували щодо падіння народу Божого та продовжували вірити в майбутній прихід Христа-Спасителя.
Дев'яносторічний старець — законовчитель Єлеазар, який за свою віру був засуджений, з твердістю пішов на муки та катування й помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали й учні святого Єлеазара — сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія. Вони були засуджені в Антіохії царем Антіохом Епіфаном, де безстрашно визнали себе послідовниками Істинного Бога, відмовилися принести жертву поганським богам.

Чи доводилося кому з вас стикатися з подібним? Чи доводилося переносити важку хворобу або душевну скорботу, смерть близького, рідного? Як важко буває на душі. У таких випадках людина, ніби духовно прокидається, шукає втіхи, співчуття від інших і особливо від Бога. "Ох, де ж ти, мій Боже, допоможи, полегши", — багато хто у своїх молитвах звертається до нашого Творця. У таких молитвах вони отримують полегшення. Ніколи не можна впадати у відчай. Яка б скорбота не траплялася, як би не було б важко, не падай духом. Відчай — він згубний. Сам можеш загинути і іншим принесеш скорботу. Тримайся усією своєю духовною силою, не дозволяй розслаблення, молися Богу, прийде від Нього допомога зверху і залікує рани відчаю.

Я сам на собі усе це випробував і переніс. Дуже важко мені було, коли перший мій синок дев'яти років потонув в ставку. Скільки скорбота і печалі було у мене на душі.

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Никомидії в сім’ї багатого язичника Євсторгія і мав ім’я Пантолеоном. Але мати його Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву лікування у знаменитого в Никомидії лікаря Єфросина.

Здібності Пантолеона стали відомими імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.
Саме в той час в Никомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмипп і Єрмократ, які врятувались після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, який проходив поруч їх пристановища. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розказав про християнську віру. Після цього Пантолеон кожного дня відвідував священномученика Єрмолая. Одного разу майбутній цілитель побачив на вулиці мертву дитину, якого вкусила гадюка і була ще поруч. Пантелемон став молитися Господу Ісусу Христу про воскрешення померлого і знищення ядовитої змії. Він твердо вирішив, що на випадок виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме хрещення. Дитя ожило, а гадюка розлетілась на кусочки перед очима Пантолеона.

4 серпня - день пам'яті мироносиці рівноапостольної Марії Магдалини (І).

Марія Магдалина походила з містечка Магдали, що було колись на берегах Генезаретського озера. В Євангелії нічого не сказано про її юні роки, але з передання довідуємося, що була вона вродливою жінкою і жила грішно. Після того, як Ісус вигнав з Марії сім бісів, вона змінила своє життя – стала Його вірною ученицею. Марія Магдалина була вірна Христові не тільки в хвилини Його слави, але й у момент найбільшого приниження на Голгофі. Після того, як Ісуса поховали в печері, недільного дня Марія разом із іншими жінками пішла до гробу Спасителя, щоби намастити Його тіло пахучим миром. Коли, не знайшовши тіла Спасителя, вона зі слізьми виходила з гробниці, їй явився Воскреслий Христос і повелів іти до апостолів і сказати їм радісну звістку. По Вознесінні Христовім, коли апостоли розійшлися з Єрусалима проповідувати в усі кінці світу, разом із ними пішла й Марія Магдалина. Як оповідає передання, вона проповідувала в Римі. Звідти вже літня Марія Магдалина переселилася в Ефес, де трудився святий апостол Іван (згідно з переданням, саме з її слів апостол написав 20-ту главу свого Євангелія) і там завершила свою земну путь.

1 серпня 2010 року Львівсько-Сокальська єпархія вітала входження на кафедру митрополита Львівського і Сокальського Димитрія (Рудюка), якого рішенням Священного Синоду 27 липня 2010 року було призначено на древню Львівську православну кафедру після упокоєння митрополита Львівського і Сокальського Андрія (Горака).

У неділю зранку о 9.30 год. Владика Митрополит зустрівся з Головою Львівської Облдержадміністрації п. Василем Горбалем.

На подвір’ї храму Митрополита Димитрія зустрів з хлібом-сіллю староста Свято-Покровського кафедрального собору п. М.Л. Шаравський, який вручив Владиці ключ від собору.

При вході у собор Владику привітав собор духовенства на чолі із секретарем Львівсько-Сокальської єпархії митр. прот. Володимиром Бачинським.

Після Євангелія проповідь виголосив ключар Свято-Покровського собру митр. прот. Павло Кочкодан.

Після Літургії Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій виголосив пастирське слово:

"Всечесні отці, дорогі браття і сестри! Я хочу вірити, що це є не сон, що все, що зі мною сталося — це є Промисел Божий, воля і благословення Святішого Патріарха і Священного Синоду.

2 серпня християни відзначають свято пророка Іллі. Він жив у ІХ столітті до народження Ісуса Христа. Святий Ілля - покровитель дощу і врожаю. Вважається, що він керує силами природи - дощами, громами, блискавками. Його зображували на колісниці з вогненними колесами. Він посилав на землю блискавку, гримів, караючи темні пекельні сили, поливав поля дощем, давав їм родючість. Щоб задобрити грізного святого , раніше в цей день навіть в полі не працювали. Лише відсвяткувавши Іллю, починали сіяти озимину. На Іллю припинялося купання в річках і ставках, оскільки літо повертає на осінь. Пасічники підчищали вулики, а мисливці робили перший виїзд на вовків. Дощ у цей день передвіщає багатий урожай наступного року. Він вважався також цілющим і ним умивалися з вірою, що вилікуються від різних хвороб.

Святий пророк Ілля народився у м. Фесфії (Тесвії) Галаадській за 900 років до Різдва Христового. Ім’я, яке батьки дали синові (Ілля означає “мій Бог – Ягве”) визначило все його життя. З малих літ він присвятив себе Богові, поселився в пустелі й жив у молитві й суворому пості. О тій порі царем Ізраїлю був Ахав, який закликав людей поклонятися ідолам (Ваалові). Прихильницею ідолопоклонства була й цариця Єзавель. Серед тих ізраїльських сміливців, які виступали проти цього був Ілля. Він ревно молився, закликав людей покаятися і повірити в Єдиного Бога. Бачачи духовну загибель свого народу, Ілля переконував царя навернутися, пророкував нещастя для народу, якщо той не схаменеться. Коли цар не послухався слів пророка, настала трирічна засуха, що спричинила голод у країні. І лише за молитвами святого пророка Іллі на спраглу землю знову впав дощ.

27 липня 2010 року, у вівторок, в резиденції Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета відбулося чергове засідання Священного Синоду УПЦ КП. Синод прийняв ряд рішень, котрі торкаються життя Української Церкви, серед яких є постанови, що торкаються Львівсько-Сокальської  єпархії. А саме: митрополита Переяслав-Хмельницького і Бориспільського    Димитрія (Рудюка) призначено керуючим Львівсько-Сокальською єпархією.

Митрополит Переяслав-Хмельницький і Бориспільський ДИМИТРІЙ (в миру Вадим Миколайович Рудюк) народився 13 листопада 1971 року в селі Криворудка, Красилівського району, Хмельницької області в селянській сім’ї. Після успішного закінчення середньої школи в 1989 році поступив на історичний факультет Київського Державного Університету (тепер Національного) імені Тараса Шевченка, який закінчив в 1994 році. Будучи студентом університету, став нести послух іподиякона митрополита Київського Філарета (нині Святійшого Патріарха) у Володимирському кафедральному соборі.

27-28 липня 2010 р. в Києві відбулися загальноцерковні урочистості, присвячені дню Хрещення Руси-України та пам’яті рівноапостольного князя Володимира Хрестителя. Очолив богослужіння Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні майже всіх єпископів та представників духовенства з усіх єпархій Київського Патріархату. На богослужіннях також молилася делегація Чорногорської Православної Церкви на чолі з митрополитом Михаїлом.

У Володимирському патріаршому кафедральному соборі столиці 27 липня відбулося Всенічне бдіння, а 28 липня – урочиста Божественна літургія. Храм та подвір’я навколо нього були наповнені богомольцями. На запричасному стиху секретар Священного Синоду єпископ Євстратій виголосив Послання Святійшого Патріарха Філарета до повноти Київського Патріархату з нагоди дня Хрещення Руси-України.

Після завершення Божественної літургії від Володимирського собору до пам’ятника князю Володимиру вирушив Хресний хід. Незважаючи на численні перешкоди, через які кілька тисяч віруючих не змогли потрапити на богослужіння у Київ, Хресний хід зібрав понад 20 тисяч чоловік, з яких понад 1,5 тисячі становили священики. Довжина Хресного ходу від голови до кінця колони склала понад кілометр, а загальна тривалість шляху – близько 2,5 кілометрів. Незважаючи на спекотну погоду та поважний вік – 81,5 рік – Предстоятель, Святійший Патріарх Філарет не тільки звершив двогодинну Божественну літургію, але й пройшов весь шлях ходу та очолив біля пам’ятника князю Володимиру молебень.

25 липня Православна Церква молитовно згадує пам'ять мучеників Феодора, варяга, і сина його Іоана, в Києві (983).

Преподобний Нестор – літописець Печерський (пам'ять – 27 жовтня (9 листопада)) в «Повісті минулих літ» під роком 978 писав: «І став княжити Володимир в Києві один. І поставив він кумири на пагорбі поза двором теремним: Перуна дерев’яного, а голова його срібна, а вус золотий, – і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла і Мокош. І приносили їм (люди) жертви, називаючи їх богами, і приводили синів своїх і жертвували (їх цим) бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руськая і пагорб той».

Справді 11 червня 978 року Володимир Святославович став великим князем Київським і зразу ж розгорнув енергійну діяльність щодо укріплення своєї держави. Точніше сказати: пішов завойовувати чужі землі.

Тому й продовжує преподобний Нестор далі:

– під роком 981 – «Пішов Володимир до Ляхів і зайняв городи їх – Перемишль, Червен та інші... Сього ж року і в’ятичів він переміг...».

– під роком 982 – «Піднялися оружно в’ятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх удруге».

– під роком 983 – «Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх».

Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо найдавніші іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і через відсутність руху повітря за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.